Десь у Плеромі тихо та огрійно...
Немає конкуренції, війни.
Там пахне портулак і жовте сіно.
Мотається і рветься сонценить...
Сидять вчорашні недруги у колі,
Попихкують, підкашлюють, гудуть.
Не треба амуніції та солі.
Вирішують: у чому ж смерті суть?
Так довго не приходить Мати Божа.
Так гірко, несусвітньо в далині.
Комп зависає... Щит на огорожі.
І ніде наловити щук, линів.
І кожному відкрилося дитяче.
І виходу немає у пітьму.
Плерома набрида – жовтогаряча.
Хоча – нарешті – просторо уму.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Смерть и жизнь во власти языка - Евгений Антоненко Хотели написать песню к учебному курсу "Искусство общения".
И первый раз в жизни написал вот это.
Ставим сценку с четырьмя героями, где каждый герой играет свой тип личности. Остальные должны угадать, кто по типу автор, ум, язык и сердце? Вообщем получилось интересно, как я считаю.
И теперь Ваше мнение?
